Інтерв'ю Куцика та Приходька: від КВНу до "Скаженого весілля"

Сценаристи розповіли, як починали у КВНі і як дійшли до "великих кіноформ".
Микола Куцик (МК): Ми люди різні - і за віком, і за місцем народження, проте шлях у нас був приблизно однаковий. Усе відбувалося через КВК, що для початківців був можливістю тренуватись, набивати творчі шишки й особисто на собі їх перевіряти. Це формула: сам придумав - сам зіграв - отримав плюс або мінус. Далі вже вдосконалюєшся, працюєш над собою.

Олексій Приходько (ОП): У мене він дуже подібний. Це так само був КВК, іще зі школи, потім закінчив Інститут журналістики і вперше потрапив на телебачення саме як журналіст. Не всі колеги з КВК зрозуміли, коли я перестав серйозно ним займатися, залишивши радше як хобі. А на телебаченні бачив усю кухню зсередини, ще коли проходив практику після першого курсу. Тоді працював на «5 каналі».

- Які були ваші перші сценарні проекти?

ОП: Серіали. Ми з Миколою писали «ГПУ» для «1+1» - якщо з розважальних. Так само паралельно писали «Зірка плюс зірка». Ми почали разом працювати, але потім Микола залишився на «1+1», а я отримав запрошення до сценарної групи Антона Лірника «Імперія добра», за що я їм - Антонові та Андрію Забіяці - дуже вдячний, адже конкуренція була дуже серйозна, а вони повірили в мене. Був у сценарній групі проектів «Таксі», «Ластівчине гніздо», ще для каналу СТС робив певні проекти. Коли я познайомився з Антоном, це були вже саме серіали. Познайомилися ми під час гри КВК у Черкасах. Треба було повертатись до Києва - він мав вільне місце в авто і запропонував його мені. Так ми їхали з Черкас до Києва і спілкувалися дві-три години. Говорили про телебачення, у нас виявилось багато спільних знайомих, інтересів, і потім, набираючи групу, Антон згадав про мене, запропонував спробувати. На той час на теорії я вже знався, адже цікавився темою. До речі, я не ходжу на всі ці лекції та майстер-класи: якщо людина хоче навчитись - вона навчиться сама.

- А як ви разом почали працювати?

МК: Ми разом грали, паралельно…

ОП: Коли я прийшов у КВК, Микола вже був досвідченим коміком. Коли він закінчував, я починав.

МК: Коли ми перетнулись - це була моя, мабуть, уже третя команда. Я сам із Франківська: наша команда отримала чемпіонство, і постало питання, що робити далі. Ще кілька разів ми вигравали, і я зрозумів: треба щось змінювати. Почав шукати шляхи, працювати над адаптаціями. Що зручно - вже є готовий формат, сюжетна історія, і ти просто перекладаєш чи адаптуєш діалоги, але тобі якось у підсвідомість вбивається цей ситкомівський формат, манера спілкування. Переїхавши до Києва, писав проекти «Я люблю Україну», «ГПУ», «Зірка плюс зірка», «Зірки в опері», «Голос країни», «Пекельна кухня - 2», «Краса по-українськи», «Дикі і смішні», «Просто шоу», «Смакуємо!» з Горбуновим. І паралельно читав книжки, ходив на майстер-клас Роберта Маккі, пробував читати його книжку, та вона тоді мені здалась надто складною.

ОП: Так, до речі, одна з помилок новачків - починати читати з Маккі. От Мітта легко пише, Молчанов. А до Маккі ще треба дорости: це як після школи - одразу в аспірантуру. Якщо писати гумор, перше, що треба прочитати, - «Что такое КВН?» Михайла Марфіна та Андрія Чивуріна. А якщо і вона буде важкою, то є «вижимка» з цієї книжки - називається «КВН для чайников». Можна з цього розпочати.

МК: Адже у школі ми починаємо з абетки… «КВН для чайников» - абетка. Потім можна взятись за Марфіна та Чивуріна, особисто я цю книжку перечитував разів зо п'ять. Вертаючись до Маккі - його дуже складно читати, проте легко слухати. Він дуже влучно використовує прийоми стендапу і водночас чудово мотивує. Мені після зустрічей вистачило запалу на «Останнього москаля».

ОП: Це зараз в Україні є лекції, майстер-класи, а років десять тому майже нічого не було. Тому професійні компетенції мали діставати «з натури».

Читати повністю - Джерело