Владимир АНДРЕЕВ: Чому я пішов з КВНу

Слегка сумбурное, но всё же откровение львовского КВНщика:

{crossposting}

 

Так, я дуже довго грав в КВН, почалось все ще з студентських років, в далекому 2006 році вперше на Львівській сцені гумору зявилась “неотесана”, але дуже смілива і принципова команда КВН Єталон. Нічого толкового в університетських змаганнях вона не досягла, але вже тоді я почував себе гордим за те що мій факультет пройшов у фінал університетських змагань, хоча у фіналі нічого й не добилась.

Далі був тільки гумористичний підйом. Поїздки по різних лігах, виграші, програші, фінали, кубки, офіційні на той час ліги АМІК, купа друзів, не менша купа ворогів, двічі мене виганяли з університету з формулюванням “Або грай КВН, або вчися”… І я обирав КВН, я жив КВНом, я любив оплески, я любив якісний гумор, я хотів вигравати все що тільки можна було виграти.

І так, в цій грі і поривах, минуло сім, чи вісім років, точно не памятаю, але точно не забуду останню гру Єталону, де ми ще всі були на сцені — кубок чемпіонів Галицької ліги КВН. (Хоча ми ніколи не були чемпіонами Галицької ліги, але організаторам видніше)

Ще під час існування Єталону я встиг зїздити на Розсміши коміка, і навіть двічі там вигравав по 10000 грн. Потім був Дует Брати Грачі, який спромігся навіть піти в сезон Володимир-Волинської ліги КВН, але успішно з 1/4 вилетів, зате під час того ми встигли побувати на тому ж таки Розсміши коміка і виграти 10000 грн і стати останніми чемпіонами телевізійного шоу Бійцівський клуб. загалом, Брати Грачі не дуже були вже в поривах йти в ліги чи сезони, так, пробувались в різних Кубках, навіть декілька виграли, ми більше вже тоді працювали як ведучі (хоча це мені також з часом набридло).

Ше в моменти заснування Братів Грачів я вже почав знімати вірші, вірші які багатьом подобаються, але й не менша частина їх не любить. Хоча мені чесно кажучи абослютно пофіг — це моє хоббі, і воно мені подобається.

Отож, відійшовши від ракурсу історї, питання: Чому я пішов з КВНу?

Відповідь, банальна і проста: Коли ти знаходиш постійну роботу (а як ми всі знаємо КВН прибутків не приносить), яка змушує тебе витрачати увесь час на неї і не залишає часу на репетиції, коли ти одружуєшся і твоя дружина потребує також певного часу — тоді часу на КВН не залишається. Зараз я говорю не тільки про себе, я говорю про майже усіх хто грав зі мною в команді: Дмитро Корнелюк — успішний ведучий, телеведучий, радіоведучий, Парасюк Володимир — народний депутата України, Оля Довба — турагент, практично в Україні не буває, Буричка Михайло — ІТ рекрутер, фотограф, Думич Роман — програміст, одружений.

І от коли часу на репетиції не залишається, та й в принципі репетирувати немає з ким, адже всі зайняті, але так хочеться виступати, тоді ти задумуєшся, чи краще зібратись на 1 годину і придумати якісь недожарти і виступити лажово, чи краще підтримувати дружні звязки і час від часу здибатись на пиво і згадувати минулі часи?

Звичайно, кожен з нас може робити свої сольні проекти, кидати матеріал один одному на редактуру і шось робити, щоб не загнивати, але Єталон, як команду, на мою думку зібрати вже нереально.

Хтось може скаже: “То збери іншу команду!”

Я відповім просто: “Іншої команди для мене не існує, є тільки Єталон і ті люди які в ньому грали!”

P.S. Теперішні проекти я не вважаю смішними, проекти в яких більшість команд “зливає” багаторічний архів — то не є добре (Ліга сміху). Час від часу я ще дивлюсь вже такий політизований російський КВН, але і там все котиться вниз… Гумор вичерпав себе? Не думаю! Вичерпало ставлення до гумору.

P.P.S. Я ніколи не проти бути редактором, чи автором якоїсь команди, але завжди був прискіпливим до того, що ніхто крім мого Єталону, ніколи не зіграє мої мініатюри так як Єталон.

Отож, тому я не граю в КВН.

Источник